Деталі
Завантаження Docx
Читати Більше
Позичимо запашні квіти, Вплетемо їх у наше живе волосся, Заспіваємо ніжно нашій країні снів колискові вічного кохання І прикрасимо наші обличчя ніжними поцілунками
Кохання, розлука та очікування – це нескінченні рефрени закоханих. У глибинах страждання та розчарування ностальгія є бальзамом, що допомагає закоханому вижити у дні безнадії та туги.Я з надією чекаю на тебе – на тебе, хто ще не повернувся до мене. Світ сповнений смутку, похмурі сльози наповнюють море! Я сумую за тобою, таким далеким, Що відправився до чужої землі. Меланхолія плете свою павутину, Романтика – наче травинки. Ти – наче стрімка річка, Що тече у безмежжі життя, Забираючи з собою солодкий осад, Щоб плекати ще більше мук! Я рахую всі сумні дні І ночі, оповиті туманом. Схиляючи голову й цілуючи наші спогади, Мій палкий обійм – ...повний і… порожній!З давніх-давен Місяць досі сяє в серці людства: то півмісяць, то повний, то спадає, то зростає. І тоді, і зараз Місяць завжди залишався вірною обітницею, втішною тінню. Він приносить радість світу, що бореться, посміхаючись разом із перевернутим з ніг на голову світом.Настала весна, я мрію про минулий місяць Щоб хоч на мить побачити силует моєї коханої Стародавнє й сучасне в єднанні Неземне місячне світло було дивовижним Зпереду мене оточує розчарування, Ззаду – невігластво Я все одно ходжу мужньо, Очі все ще сповнені надії Вночі моє серце все ще бачить Духовний шлях, і непохитно я продовжуватиму Усі дракони борються, Щоб завтра злетіти у безмежне небо Минуло багато весен Місяць у цьому куточку храму все ще яскравий Майстер дзен досі не спить, Місячне світло наповнило кімнатуКоли душа може возз’єднатися з БОГОМ, Найулюбленішим у Всесвіті, це наче момент зустрічі з Принцом Сердець у найпрекраснішій казці, що стала реальністю. Відтоді світ навколо нас стає Едемом, з небесною музикою, радісними піснями та чарівними словами.Вируюча ніч. Лихоманка розпалюється. Плавний ритм, золоті мелодії, тремтячі почуття та ароматний подих! Бамбуки в куточку саду співають славні пісні кохання... Разом співають хором жаби навколо ставка з лотосами. А плакучі верби розсипають витончені поцілунки. Відсторонені сосни та прохолодна вода тремтять у тиші. Небесний звід, який сором’язливо ховається, мерехтливі свічки, тепер сяють яскравою силою кохання. Час зупиняється. А зношена доріжка прощає всіх порушників! О, ласкаво просимо! Вітаємо Принца Благодаті! Чий мелодійний голос чистий, як дзюрчання гірського джерела, А очі, що обіймають, Блакитні, як вода спокійного Лазурного узбережжя. Квіти шепочуть: «Ніхто б не хотів бачити нікого іншого»Далеко від Дому та коханої, туга душ за поверненням є нестерпною. Усе навіює закоханим різні настрої та почуття. Жаль і туга – це вічні кошмари, що переслідують закоханих.О, ніч, чому я й досі не сплю, І кого ж так бракує цьому пізньому нічному світильнику? Фіранки й покривала видаються такими безрадісними – Як і наше кохання, що давно вже згасло. Раптом день здається нескінченним. А вітер – такий холодний у літню ніч. Холодний і самотній, Хтось сидить тут мов гранітна статуя, М-ов приморський маяк у дощовому присмерку. Якщо тебе немає в житті – Квіти забудуть усміхатись, Сонце неохоче прокидатиметься, А місяць і зорі сховаються за хмарами. Хіба не бачиш? Що від розлуки життя стає надто сумним? Повернімося одне до одного, Щоб наші серця могли випромінювати пахощі життя Позичимо запашні квіти, Вплетемо їх у наше живе волосся, Заспіваємо ніжно нашій країні снів колискові вічного кохання І прикрасимо наші обличчя ніжними поцілунками Тоді ночі перестануть бути тривожними, Дні перестануть тягнутися без кінця, Життя стане так радісно сяйливим, А наша романтика – невмирущою.
